ВС/КЦС: Систематичне домашнє насильство є підставою для примусового виселення колишнього члена сім’ї без надання іншого житла (ВС/КЦС у справі № 128/2294/17 від 27.10.2021)
Фабула судового акту: Справи про позбавлення осіб права користування житловими приміщеннями є досить складними. Адже певні обставини, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог досить складено доказати та й взагалі емоції у залах судових засідань по таким справам зашкалюють.
Слід зауважити, що останнім часом суди касаційної інстанції, як на мене, досить хибно трактуючи положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод все більше і більше стають на бік осіб, яких власники житла намагаються виселити із належного їм житла.
Саме така хибна практика жодним чином не вирішує спора, а навпаки більше поглиблює проблему.
Однак, у даній справі суд таки захистив право власника житла і саме тому дане рішення варто того щоб його проаналізувати.
У даній справі позивач звернулась до суду із вимогою усунути їй перешкоди в користуванні належним їх житловим будинком шляхом виселення її колишнього чоловіка, який жодним чином в утриманні будинку, ремонті та оплаті комунальних послуг участі не бере, чим завдає значних матеріальних збитків, проживання разом з відповідачем є нестерпним, а на прохання позивача переїхати в інше житло, останній відмовляє. Відповідач порушує право позивача на спокійне життя, завдає моральних та фізичних страждань, що негативно впливає на неповнолітню дитину, так як відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для позивача та її сина проживання, при цьому заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Справа про систематичне домашнє насильство неодноразово розглядалась судами усіх інстанції.
Останнім рішенням апеляційного суду у задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що припинення права користування відповідача будинком не відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, не передбачене законом і не є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки кожній особі, крім інших прав, гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
На думку суду апеляційної інстанції позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів порушення відповідачем правил співжиття, у тому числі і про систематичне домашнє насильство, або триваючої антигромадської поведінки та вжиття з цих підстав до нього заходів реагування, а одні лише факти звернення останньої до поліції та органу місцевого самоврядування щодо поведінки відповідача не можуть бути підставою для виселення, а тому у задоволенні позову варто відмовити саме з цих підстав.
Проте, Касаційний цивільний суд зробив у своїй постанові прямо протилежні висновки – постанову апеляційного суду скасував та позовні вимоги задовольнив.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що за положеннями ст. 157, ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР виселення членів сім`ї власника жилого будинку без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
При цьому при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Згідно матеріалів справи відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за Систематичне домашнє насильство стосовно своєї колишньої дружини та вчинення хуліганства, позивач неодноразово зверталась з цього приводу до поліції, виконкому сільської ради. Окрім того у провадженні органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження за фактом нанесення позивачу тілесних ушкоджень позивачем.
З аналізу вказаних норм права та відповідних доказів випливає, що твердження апеляційного суду про те, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів порушення відповідачем правил співжиття, у тому числі і систематичного, або триваючої антигромадської поведінки та вжиття з цих підстав до нього заходів реагування, а одні лише факти звернення останньої до поліції та органу місцевого самоврядування щодо поведінки відповідача не можуть бути підставою для виселення є хибними.
Наявні у справі докази свідчать про те, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачем та її дитиною, зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки, застосовує психологічне і фізичне насилля, а також погрожує нанесенням тілесних ушкоджень позивачу і завдає їх, що робить неможливим проживання з ним в одному будинку.
Заходи запобігання і громадського впливу стосовно відповідача, зокрема бесіди і попередження, виявилися цілком безрезультатними та не привели до припинення насильства щодо позивача та її дитини.
Добровільно звільнити житло, яке належить позивачу на праві власності, відповідач не бажає.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, на вказане увагу не звернули, не перевірили наявність підстав для застосування статті 116 ЖК УРСР та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
З огляду на зазначене, з метою запобігти подальших випадків знущання, залякування та насильства щодо позивача та її дитини, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення.
